Його називають тис ягідний, або європейський, зелениця, негтючка. Це – червоне дерево висотою 10–12 м, у деяких випадках до 28 м. Росте повільно, але має довгий термін життя. Максимальний зафіксований діаметр ствола – 4 м, які досягнуті за 4000 років.

Тис ягідний, що займав у середньовіччі в Європі дуже великі території, був майже повністю знищений людиною через свою надміцну, практично «вічну» деревину, яка має сильні бактерицидні властивості – вона вбиває навіть ті мікроорганізми, які є в повітрі. Будинок, у якому хоча б балки стелі зроблені із тису, надійно захищений від хворобливої інфекції, що дуже цінувалося під час масових епідемій.

У Стародавньому Єгипті із тиса робили саркофаги. У деяких країнах деревиною тису платили данину феодалам.
Нині тис ягідний, або європейський росте в лісах, які перебувають під особливою охороною, у західній, центральній та південній Європі, Північно-Західній Африці, Північному Ірані і Південно-Західній Азії. На території колишнього СРСР тисові ліси збереглися в Карпатах. В урочищі Княжий Двір (Івано-Франківщина) є тисовий заповідник.

Тис ягідний – дводомне дерево. Крона розкидиста, дуже густа, яйцеподібно-циліндрична, часто багатовершинна. Стовбур ребристий, покритий червонувато-сірою, спочатку гладкою, згодом пластинчастою корою, яка відшаровується. На ньому часто утворюються напливи, які нагадують величезні мозолі. Їх покривають молоді коротенькі пагони (2–3 см), яких буває так багато, що здалека стовбур здається зеленуватим. Вони, а також кора і хвоя, містять таксин – алкалоїд, отрутний для людини. Наприклад, робітники, що підстригають тис у англійських садах, часто потерпають від головного болю, який зумовлюють леткі речовини, що їх виділяє пошкоджена хвоя рослин. Не переносять їх і деякі домашні тварини (коні, корови та ін.), проте серед диких, навпаки, зустрічаються такі, хто їсть тис з охотою і без шкоди для себе (зайці, олені).

Хвоя живе 6–8 років. Вона розташована на вертикальних пагонах спірально, на бокових гілочках – попарно. Хвоя пласка, зверху блискуча, темно-зелена, а знизу матова, жовто-зелена, завершується коротеньким шипом. На відміну від ялини та ялиці хвоїнки тиса не пахнуть, оскільки не містять смоляних каналів. Квітки закладаються з осені в пазухах хвої при основі пагона. Чоловічі суцвіття кулькоподібні, на коротенький ніжках, а жіночі квітки дрібні, зеленуваті, поодинокі. Насіння розміщене в ягодоподібному присеміннику, солодкому на смак.

Умови росту та розмноження

Коренева система тису добре розвинена, має ендотрофну мікоризу (симбіотична асоціація міцелії гриба), завдяки чому рослина може пристосовуватися до різноманітних умов. Тис росте як на пухких свіжих, так і на кам’янистих ґрунтах. Полюбляє свіжі, поживні ґрунти, які часто підстилають багаті вапном породи – доломіти, вапняки, мергелі.

У лісі тис починає плодоносити після 20–30 років. Іноді можна спостерігати вкорінення нижніх гілок, але все-таки розмножується він насінням. Насіння дозріває у вересні і протягом 4 років зберігає схожість. Пролежавши під снігом зиму, воно, однак, не проростає, а чекає на наступну весну або вичікують ще рік. Сіянці ростуть дуже повільно навіть на грядках при постійному догляді. У лісі тридцятирічні екземпляри не піднімаються вище метра.

Тис добре росте в тіні.

Штучне розведення

Зібрані плоди тиса замочують (ненадовго, щоб не почалося бродіння) і очищують. Потім злегка підсушене насіння стратифікують до наступної осені. Висівають у парник і мульчують тонким шаром хвойної підстилки. У травні–червні сходить до 70% насіння.

Сіють тис і весною після півторарічної стратифікації – тоді сходи з’являються через 2 місяці. Таким чином, від збирання плодів до проростання насіння минає майже 20 місяців (свіже насіння без стратифікації лежить у землі до 3–4 років). Їх сіють врозкид із розрахунку 3 г (приблизно 500 шт.) на 1 м2. Вирощування саджанців тиса ягідного триває, зазвичай, 7–8 років: 2 роки – у посівному відділенні; 2 – після пікірування на грядці; 3–4 – в школі.

Декоративні форми тису частіше розмножують живцями. У колосовидних та пірамідальних сортів їх нарізують із верхніх пагонів, а у чагарникових використовують і бокові. Найкращий період – осінь (вересень–жовтень), коли пагони стають зрілими. Живці висаджують у ящики розсадника, а на зиму переносять у оранжерею або теплий парник. Інший період розмноження – весна (квітень–травень). Тоді живці вкорінюють в оранжереї або напівтеплому парнику. Встановлено, що вкорінення погіршується з віком материнських рослин. Тому при використанні пагонів зі старих кущів належить обов’язково обробляти матеріал стимуляторами росту.

Живці нарізують 15–20 см завдовшки з деякою кількістю бокових пагонів. Краще використовувати 3–5-річні гілки. Хвою з нижньої частини живця варто видалити. Субстрат для укорінення тиса – суміш торфу і піску (2:1).
Укорінення тису, зазвичай, триває близько 3 місяців. Потім матеріал у лютому–березні пересаджують в горщики, до травня тримають в оранжереї, звідки пересаджують у холодний парник або на грядки. У відкритому ґрунті період вирощування тису із живців становить 6–7 років. При використанні плівки в перші 2 роки цей термін скорочується до 5 років. Однак покриття треба прибирати якомога раніше, вже на початку серпня, щоб молоді прирости встигли задеревеніти. До настання морозів посадки мульчують тонким шаром торфу, тирси або хвої.

Щеплять тис рідко, головним чином, для розмноження пірамідальних форм тису ягідного. Для щепи використовують трирічні сіянці видового тису, висаджені в горщики в серпні. Щеплять ранньою весною (лютий–березень) в оранжереї.

Для вирощування тиса в контейнерах використовують суміш листової землі і торфу (162), рН 5,8. Перед висадкою вносять на 1 л субстрату 1 г нітрофоски і 15 г мідного купоросу, В період вегетації кожні 10–14 днів позакоренево підгодовують препаратом «Флоровіт» у концентрації 10–20 мг/л з розрахунку 5 л/м2. При посадці відстань між рослинами коливається від 0,6 до 2,5 м. Коренева шийка перебуває на рівні землі. Глибина посадки 60–70 см. Найкращий ґрунт для цієї рослини – дернова земля, торф, пісок (3:2:2). У живій загорожі роблять траншеї 0,5 х 0,5 м (однорядні) і 0,7 х 0,7 (дворядні). При посадці вносять «Кеміру Універсал» із розрахунку 100 мг/м2. Через рік весною дають повне мінеральне добриво (50–70 г/м2 нітроамофоски). За сезон поливають раз на місяць (по 10–12 л на кожну рослину), дощують раз на два тижні. Розпорошують ґрунт молодих посадок перші 2 роки на глибину 10–15 см, видаляють бур’ян, ущільнюють ґрунт, мульчують тріскою шаром 8 см.

Тис добре переносить обстригання і сильне обрізання при формуванні крони. Сухі пагони видаляють повністю, живі обрізують на 1/3 довжини.

Тис зсередини

Деревина тису має червоно-буре ядро і чітко окреслену жовтувато-білу заболонь. Річні шари вузькі і звивисті. Смоляних ходів немає, серцевинних променів не видно. Деревина має гарну текстуру, особливо ціняться капи.
Властивості деревини суттєво залежать від того місця, де росте тис. Щільність деревини (середня при вологості 12%) дерев, які виросли в Німеччині, становить 670 кг/м3, в західних областях України – 780 кг/м3.

Деревину тису складно сушити (жолобиться, тріскає), вона належить до сильно всихаючих порід. Деревину добре обробляти різанням, чудово шліфувати та полірувати. Тис – пружний, добре склеюється, добре приймає бейци, лакується, стійкий до впливу грибків.

Вироби з тису

У стародавні часи тис використовували в будівництві. Коли його залишилося мало, стали виготовляти меблі, ритуальні предмети – хрести, дароносиці, раки для мощей.

Цікаву роль відіграв тис у європейській історії. Можна вважати, що Британська імперія зобов’язана йому своїм існуванням. Річ у тім, що деревина тису, окрім міцності має високу пружність. Із рівних гілок жіночих рослин довжиною 2,5–3 м британці виготовляли бойові луки піхоти того часу. Навіть на сучасний погляд то була серйозна зброя. Висота лука доходила до 2 м, вага – до 5 кг. Дальність ефективної стрільби сягала 200 м, дальність максимального польоту стріли – майже 400 м.

Нині тис – матеріал для ексклюзивних меблів і використовується в основному у вигляді струганого шпона для опорядження малоцінних порід.

За матерілами Всеукраїнської галузевої газети "Деревообробник"