Новина

          


12.06.2018 10:35 - давність новини: 6 р.

Все про обліпиху

Категорія: Загальні новини

У кожної культурної рослини, на відміну від людини, є дикі родичі. Все знати про них неможливо, не зважаючи на різноманітність і численність джерел інформації (наукові публікації, перекази, легенди). Про обліпиху з родини лохових знали ще древні греки. Вони і назву їй придумали Hippophae: „гіппос” – кінь та „фае” – блискучий (греки зауважили: якщо коней нагодувати листям обліпихи, то шкіра їх стає блискучою та гладенькою.
Ботанікам відомі три види обліпихи: крушинова (Hippophae ramnoides), верболиста (H. Salixofolia), тибетська (H. Tibetana). Вже самі назви визначають межі ареалу цих рослин: майже вся Євразія, високогір’я Тибету (вище 4000 м над рівнем моря, Гімалаї), а також Китай, Бурятія, Алтай, Сибір (південна частина). Найбільш розповсюджена обліпиха крушинова. Межа її ареалу починається в Європі на узбережжі південно-східної Англії, а закінчується в Китаї та на Далекому Сході. Розірваний плямисто-спорадичний характер розповсюдження в межах величезного простору обумовлений кліматичними, екологічними та історичними причинами. Гори та береги рік (великих і малих) – колиска обліпихи, її стихія. В Альпах вона піднімається на висоту до 1800 м, в Карпатах – до 600 м (тимчасово-зафіксована), на Кавказі – до 3000 м, в Середній та Центральній Азії – від 300 до 4200 м, в Східному Китаї – від 800 до 3600 м, в Тибеті – від 3500 до 5000 м, в Алтаї та на Забайкаллі – до 500–2000 м. Тобто на всіх вертикалях розкидані дикорослі осередки обліпихи, різної продуктивності. Наприклад, у провінції Сичуань (Китай), а також в Азербайджані та Киргизії знайдено велетенські екотипи висотою 15–18 м, діаметром понад 1 м.
Обліпиха – витривале, невибагливе дерево (чи кущ), що росте та плодоносить і в субтропіках, і біля тундри. Доживає до 100 років (у колоніях), не боїться ні хвороб, ні шкідників. Хіба що браконьєрів.
Про неї знали Пліній, Плутарх, Овідій. Але перша публікація про „чудо-ягоду” належить російському академіку Палласу П. С. (1793). Чомусь у деяких провінціях Росії обліпиха дістала назву „плоховник” (воістину, всім не догодиш). А в Сибіру її здавна цінували як дуже корисну ягідну та лікарську рослину. Узвари, варення, настої та напої були відомі всім, а місцеві знахарі завжди мали її в своєму арсеналі: „хвороби знані й невідомі – гастрит, родимець, зглаз, обкладки, все лікували в себе вдома”. І в останню війну, і в попередню головним „чудодійником” була, великою мірою, обліпиха. Грузини називають обліпиху „халві”, черкеси – „козак”, узбеки – „діда”. Значний поштовх у справі вивчення обліпихи зробили „труды Вольного Экономического общества» (1850 р.). Почалися пошуки, експедиції, таксація. З’ясувалося. що тільки в Євразії, в диких хащах росте близько 200 тисяч га обліпихи. З’являються статті типу «Ягоды облепихи и вновь открытое облепиховое масло». Підрахували, що тільки з диких лісонасаджень можна дістати до 1000 кг/га ягід, а всього за рік можна „надавати” до 5 тонн обліпихової олії. Всі дикі місцеві „джунглі” було взято на облік, проведено лісовпорядження, протаксували запаси деревини і врожаю, „доведено планові показники”. Як би не було, але почалися й наукові пошуки. Обліпихою зацікавилося багато наукових закладів та видатних вчених (І. В. Мічурін, М. І. Вавілов, П. С. Паллас, Р. І. Шредер, А. В. Гурський в 30-х роках. До них про обліпиху згадували вже у „домоводстві” А. Ф. Батюшкова та „порадах” А. Крилова (1865, 1870 р). Далі пішла несамовита „ланцюгова реакція”. З’являються роботи близько 27 авторів: Н. Д. Бурштинова, Т. Т. Трофімова, М. А. Лісавенко (1933–1956), І. П. Єлисєєва, Е. Г. Сократова (1974). Питання таксації природних осередків розробив Н.Т. Койнов, біовластивості вивчав Б. С. Єрмаков, селекцією та агротехнікою вирощуванням Є. І. Пантелеєва В. В. Мочалов та багато інших (від посадки до збору ягід та переробки). Більше цікавляться обліпихою як ягідною рослиною. Одночасно визначили біохімічний склад ягід, де знайшли майже всі вітаміни: А1, В1, В2, С, Е, Р1, цукри, кислоти, каротин. Ягоди, насіння і кора – сировина для вітамінно-фармацевтичної промисловості. Обліпиху донедавна вивчали науково-дослідний інститут садівництва Сибіру, науково-дослідний вітамінний інститут, кафедра біохімії Алтайського медичного інституту та НДІ лікарських рослин. Зібрані взірці насіння віддалених географічних екотипів для виведення ранніх та скоростиглих сортів. У 1959 р в НДІ садівництва Сибіру отримано 12 тис. гібридних сіянців обліпихи методом вільного та примусового запилення. Отримало нові чудові сорти: „Дар Катуні”, „Новина Алтаю”, „Золотий початок”, „Маслична”, „Вітамінна” та інші. Перші три сорти поширилися і на Закарпатті, вони повністю відповідають нашим гірським умовам – створено базу для закладання промислових плантацій. З географічних форм найліпшими виявилися даурська, саянська, ютландська. Селекційні сорти дають до 1000 кг/га ягідної сировини. Вихід соку – до 90%.
Нагадаємо, що обліпиха крушинова однодомний анемофіл (вітрозапилювана). Цвіте 6–12 днів. Квіти одностатеві, не мають нектарників, тому їх обминають бджоли. Чоловічі рослини відрізняються по бруньках та будові крони. Розмножується насінням і вегетативно. Насіння проростає через 2–3 тижні після висівання (навіть і те, що залишилося на гілках). Насіння краще сіяти пізно восени (в кінці листопада, перед заморозками) без стратифікації. Норма висіву 3–4 г на 1 м.п. борозенки на грядках з домішкою торфо-піскової суміші. Дорощувати в розсадниках 2 роки.
Вегетативне розмноження також досить перспективне. Зелені (літні) живці та осінні пагони беруться окремо більше з жіночих екземплярів. Плантації також треба закладати з урахуванням статі посадкового матеріалу, з перевагою жіночих екземплярів (у співвідношенні 9:1). Цікаву технологію закладки обліпихових плантацій розробив і впровадив Війський лісгосптехнікум. На землях сільськогосподарського користування після суцільної тракторної оранки висаджують ретельно відсортовані 2-річні саджанці (4 ряди жіночих, 1 ряд чоловічих, з розміщенням 4 х 2 м). Посадка – весняна із заглибленням кореневої шийки на 10–15 см. Бажано застосувати попередньо 2-річний чорний пар. Міжряддя обробляються зубово-пружинними культиваторами до зімкнення крон, коли починається плодоношення. Через 3–4 роки в кронах обрізають сухі та пошкоджені гілки, видаляють загиблі рослини. Важливим надбанням у технології закладання плантацій є попередній відбір так званої еліти за такими критеріями оцінки, як маса 100 плодів (г), околюченість (слаба, відсутня), висота деревця (м). А також лабораторні дані по вмісту олії, цукрів, каротину, вітамінів, кислот (мг).
У 1977 році на плантаціях (опорних пунктах інститутів та сільськогосподарської академії) почали застосовувати нову технологію збирання та переробки ягід, яка виявилася дуже складною та трудомісткою. Виправдали себе вакуумні апарати, в 4–5 разів збільшилася продуктивність праці та економічність. Хто збирав руками ягоди обліпихи, той знає, як це важко. А переробка?.. Таки знайшлися „Кулібіни” (в тому числі у нас в Україні), що запропонували так званий дифузійний спосіб добування олії з висушених плодів обліпихи, з допомогою рафінованої соняшникової олії та батарей-дифузорів (метод пресового, примусового протитоку). Олія соняшникова поступово поглинає в дифузорах олію обліпихи, а потім, під пресом, „віддає” чисті фракції, які ми бачимо і купуємо в аптеках. Крім того, ще існує досить складна технологія добування чистого обліпихового соку за допомогою фільтруючих центрифуг, пакетного пресу, довготривалого відстоювання, пастеризації, розфасовування та інших процесів.
Усі ці проблеми вирішуються у тісній співпраці науки та виробництва, але при обов’язковому збільшенні капіталовкладень.
Культура обліпихи вельми бажана в Карпатах. Багато зусиль у цю справу вклали співробітники науково-дослідного інституту „Гірліс” та Закарпатської лісодослідної станції. Дійшли висновку, що обліпиху можна впроваджувати до верхньої межі лісу по бережках та потічках. Вона може стати окрасою полонин та перевалів. Як зимостійку меліоративну породу її конче потрібно впровадити на кам’янистих розсипах поряд з гірською сосною (жерепом). Належно оцінили обліпиху мисливські господарства. Ягоди, листя, молоді пагони – відмінний вітамінний „раціон” для диких мешканців лісу (оленів, кіз, зайців). Срібло-зелений свіжий лист кущових форм обліпихи приваблює і свійських тварин (особливо овець). У 70-х роках минулого століття Рада українського товариства мисливців та рибалок висіяла в лісових і мисливських угіддях 2800 кг насіння обліпихи (офіційні дані тих часів). Для лісоводів також є принада. Як ми вже згадували, існують деревостани гігантських форм обліпихи, цілком товарних, з достатнім виходом ділової деревини, яка „котується” на рівні найкращих взірців: дуже тверда, тяжка, дрібнослійна, жовтуватого кольору, добре полірується та обробляється. Використовується в столярній та токарній справах. Мебльовики та художники-різбярі знають, що таке яскрава штрихова текстура на всіх можливих розпилах.
За матерілами Всеукраїнської галузевої газети "Деревообробник"

Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):


(I can not read the code)